Wish we were there…

On October 6, 2010, we had a very successful screening in Lviv, Ukraine, as part of the Ecumenical Social Week, a great initiative that takes place every year during the month of October and that is organized by the Ukrainian Catholic University.  It brings together people of different faiths, backgrounds and political views to discuss issues of philanthropy and trust building in Ukraine.
The screening took place in the best movie theater in town: the KinoPalace that was generously donated to us for that night. The film was screened in parallel in two adjacent theaters: the Ukrainian-speaking audience was able to view the film in the larger theater that seats 280 people while the international guests could watch the English version of the film in a smaller room.

Even though it broke our hearts, we were not able to be in Lviv at that time because it coincided with the screenings in Hamburg.

Our friend and cinematographer Petro Didula who was present at the screening reported back on the success of the event in the video and the article below.


After the screening ended, I was collecting people’s comments about the film.  My colleague Oksana, a journalist, was asking people if they thought the events described in the film could be repeated today.  Almost every young person answered “yes”.  This answer is the best proof that the film was able to address the core of the problem. Because in today’s reality, in our hearts, in the way we treat our neighbors, our enemies and sometimes even our loved ones, the remnants of the War are still lurking under the surface of every day life.

Why? Is it possible to end this war? The film will not bring all the answers.  A single film cannot be the cure. But it can be a little speck, a little breeze that keeps the sail standing on a boat that was ready to sink.
What I understood after watching the film on a big screen for the first time is that the filmmakers found the right angle to address the complicated history of this region. The way the history is told touched the hearts of young people. It left them with eyes wide open and arms reaching to the other side.

The film was shown in the context of the Ecumenical Social Week. Maybe that’s an additional reason why it was received so well.  The purpose of the Social Week and the purpose of the film are one: to find ways that can help end the war among religions, political parties, social classes and nations. Every year, for a full week in October, the most important politicians, ambassadors, religious leaders and academics from Ukraine and abroad, gather in Lviv to discuss subjects of philanthropy trust building and ecumenism.

The organizer of this week, Antoine Arjakovky who is Russian of French decent, made sure to put Three Stories of Galicia at the forefront of the events of the Social Ecumenical Week. The film not only enriched the colorful spectrum of this week but also provided the appropriate background for all the other discussions and events.
It made the participants of the week think about an issue that is not being addressed by any of the non-profits or social service providers but at the same time is destroying society from within: the pain from the old interethnic conflicts.

Після Фільму я пробував записати коментрі від різних людей про фільм. Зі мною працювала журналіст – Оксана. Вона запитувала людей, чи на їх думку можливо було, щоб сьогодні події, про які йдеться у фільмі, повторилися. Майже всі молоді люди відповідали ствердно.
Це питання і відповіді на нього  – найкраще свідчення того, що фільм потрапив у саме що називається яблучко. Війна триває.
В наших умах, в наших серцях, в наших ставленнях до сусідів, суперників а навіть евентуальних партнерів.Фільм дозволяє зауважити це вишукане плетиво навколо шиї  цілого суспільства. З неймовірною легкістю із позірного миру громада  пускається у танець смерті. Чому? Чи можливе завершення цієї війни.

Фільм не є панацеєю. Його замало, щоб нею бути. Він є дрібка, легкий подув віяла у парус погрузлого по сам фальшборт корабля, який ще має шанс послужити ковчегом. Але що для мене саме після цього перегляду фільму стало очевидним -підбраний ключ вірно. Істоіря торкає серця молодих людей, залишає їх з відкритим зором і простягнутими руками.

Фільм був показаний в контексті Екуменічного Соціального тижня. Мабуть це також пояснює його успіх. Ціль тишня точно збігається із ціллю фільму. Шукати джерела, яке дозволить закінчити війну між церквами, партіями, суспільними верствами, народами. Промотор Тижня росіянин французького походження – Антуан Аржаковський – поставив цю акцію на широку ногу. В ці осінні дні до Львова зєїждаються провідні політики, науковці, релігійні діячі з цілого світу і з цілої України. В часі тижні заторкують теми благочинності, субсидіярности, екуменізму. Різноманітні соціальні служби як державні так і громадські враз відчувають до себе велику увагу ширшого загалу. Фільм три історії Галичини не те о просто збагатив цю палітру, він витворив особливе тло для всіх інших акцій Тижня, цілому тижню додав призадуми про те дійсність, на яку не реагує жодна соціальна служба, але яка неминуче впливає на людей, що проживають в регіоні – це задавнені рани міжетнічних конфліктів.

дп


Advertisements
This entry was posted in News and Events. Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s